Алла Коваль Дещо з історії книги
З давніх-давен люди прагнули знань.
Від одного покоління до іншого передавалися усні відомості про речі, котрі допомагали людям вижити: як добути вогонь, як хліб виростити, кого слід поважати, а кого ненавидіти...
Проте, як відомо, людська пам'ять — не такий уже й надійний спосіб зберігання різноманітних знань. Отож прадавні люди, аби здобуті у важкому труді знання не губилися, для зберігання і передачі їх вигадали письмо.
Зрозуміло, що ці знання на письмі треба було укласти в найзручнішу форму для зберігання, тож люди й замислились: як це зробити?
Так у прадавньому Вавілоні десь із п'ять тисяч років тому з'явилися перші книжки. Але що то були за книжки!
Сторінками були глиняні плитки. На ці плитки гострими паличками наносили знаки так званого клинопису. Літери мали вигляд клинців. Після заповнення такої «сторінки» її обпалювали на вогні. Клинописна «книга» складалася із багатьох-багатьох сторінок
Щоб перенести не те що цілу бібліотеку, а навіть одну «книжечку», її власникові доводилося наймати носіїв!
Нарешті у другому столітті до нашої ери люди навчили робити зручні і досить легкі книги з першого рослинного «паперу» — пергаменту (за назвою міста Пергам у Малій Азії, де його виготовляли).
Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, набілювали у вапні, натягали на спеціальні рами і сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували — і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний «папір». На ньому було легко і зручно писати, але це була дуже відповідальна справа: «папір» коштував надто дорого, і на ньому не можна було писати абияк.
Звичайно, не варто порівнювати книги на пергаменті з клинописними книгами, та все ж і вони були недоступні для багатьох людей. Адже для виготовлення однієї книги треба забити не один десяток телят!
Уявляєш, яку череду треба мати, аби зібрати бібліотечку твоїх улюблених книжок, виготовлених у такий спосіб?!
