Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солоке, як мед, і гірке, як полин!
Воно здається нам якоюсь квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки - пелюстки до сонця, щоб воно захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері - землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.
Стежина життя... По ній кожен має пройти гідно.
Але якою вона буде, кожен визначає сам...
Не хвали сам себе, нехай тебе
люди похвалять.
Народна мудрість.
Вирішила цариця однієї країни нагородити подарунками достойних учнів. Найкращого чекав золотий вінок. Учні повинні були підійти до цариці й розповісти їй про свої успіхи та таланти. Першим підійшов хлопчик і гордо промовив:
- Я вчуся найліпше з усіх учнів у школі!
- Я завжди говорю правду! - оголосив інший.
Підходили учні і розповідали: хтось сказав, що гарніше за всіх співає, що ніколи не бешкетує і не свариться з товаришами.
Останньою підійшла маленька дівчинка і сказала:
- Я не маю великих здібностей. Я стараюся, але мої успіхи невеличкі, тому я не заслуговую нагороди. Але мені так хочеться чимось порадувати мого хворого батька та втішити мою сумну маму.
Цариця встала, підійшла до дівчинки, поцілувала й наділа їй на голову золотий вінок.
Поради батькам про виховання підлітків
Як говорити "ні"
Спостерігаючи за батьками